жах козачий - Hieremias Cosacorum Terror

[Биовизирь]

До сьогодні його іменують не інакше як “лютим ворогом” і “катом” укра-їнського народу. Лише за те, що він не тільки не підтримав повстання Богдана Хмельницького, а й всіляко поборював його. Не гребуючи при тому ніякими, навіть і найжорстокішими, засобами.



Йдеться про Ієремію Вишневецького, більше відомого як князь Ярема або “жах козачий” (латиною - Hieremias Cosacorum Terror). До того ж, він очолював магнатську опозицію проти королівської влади у Речі Посполитій.



Ярема був головним суперником Хмельницького, Єдиним, хто не раз і не двічі бив повстанські війська. Не дивно – військову освіту князь здобув аж у Голландії. Останньою бойовою звитягою Яреми Вишневецького було Берестечко (1651). Однак саме тоді, коли Ярема зібрався у погоню за Богданом-Зиновієм, його спіткала нагла смерть в таборі під Паволоччю 22 серпня 1651 року. Її обставини нез’ясовані й досі. Саме вона й стала причиною численних спекуляцій та легенд.



Досі багато хто вважає, що князя Ярему було отруєно. Так само, як свого часу було отруєно його батька, Михайла Вишневецького. Цей нащадок старовинного княжого роду, що веде своє коріння від Рюриковичів, був одружений із донькою молдавського господаря (короля) Ієремії Могили Раїною. Одночасно князь інтенсивно освоював задніпровські володіння, що часто супроводжувалося з’ясуванням стосунків із сусідами. В результаті комбінації, до якої був причетний М. Вишневецький, проведеної ще в 1690-х роках, на троні Молдавії, залежної від Туреччини, опинився підтримуваний Річчю Посполитою Ієремія Могила. Вдячний новоспечений господар Молдови у 1605 році віддав за нього свою дочку. Проте для збереження на молдавському напрямку сприятливого для Речі Посполитої стану речей потрібний був мир з Туреччиною. Князь Михайло натомість самовільно проводить разом з іншими, спорідненими з Могилами магнатами, бойові дії проти антимогилівської опозиції.



Однак смерть М. Вишневецького була вигідна не стільки протурецькій партії в Молдавії. Не менш зацікавленою в смерті князя могла бути й Варшава. І не лише з погляду “збереження миру”. Шлюб Михайла Вишневецького з господарівною узаконював претензії на молдавський трон як його самого, так і його сина Ієремії, ставлячи Вишневецьких вище від інших магнатів у придворному оточенні господаря. Магнат, який зріс в умовах “золотої вольності” Русько-Польсько-Литовської держави, та ще й зі спадковим авантюрним характером (згадайте діда Яреми Байду – засновника Запорозької Січі), вибившись у молдавські монархи, міг не тільки перестати зважати і на султана, і на короля, а й заявити претензії на добрий шмат території Речі Посполитої. Причому, не лише на належні йому Задніпрянщину чи Волинь, де містилося його родинне гніздо – Вишнівець, а й на чималі маєтності роду Могил на Поділлі й Київщині.



І взагалі, щось не таланило Вишневецьким з Молдовою. Саме тут був схоплений, а потім страчений у Стамбулі легендарний Байда – Дмитро Вишневецький. Доля цього роду наштовхує на міркування про якийсь родовий фатум, який спіткав не лише Дмитра, Михайла чи Ярему – через два покоління рід взагалі перестав існувати...

Comments

[Биовизирь]

Вже почавши з раннього дитинства Ярема, вихований у православному дусі, опинився поза законом. За батькові “борги” він з матір’ю був засуджений на “баніцію”, тобто позбавлений прав і оголошений поза законом. Це був не лише своєрідний бойкот, цих людей можна було безкарно пограбувати або й убити. При цьому за королівським указом баніція поширювалася й на дітей княгині, Ієремію та Анну.

Все ж Ярема не скорився, а з часом виявив неабиякий організаційний хист та економічні таланти. Він значно розширив родинні володіння. Напередодні вибуху Хмельниччини, за різними підрахунками, на території його володінь знаходилося від 52 до 56 населених пунктів різної величини. Багато з них заново виникли на місці поселень, зруйнованих татарами ще в ХІІІ віці. У великі промислово-торгові центри перетворилися Лохвиця, Пирятин, Ічня, Варва, Срібне – кількість господарств у цих містах перевищувала тисячу. А в Лубнах князь влаштував свою столицю (цей намір виник у нього ще до набуття повноліття). Тут було 2646 господарств та 40 млинів, і ціла низка цехів. Найбільшим же торгово-промисловим центром т.зв. Вишневеччини стали Ромни, відбиті щойно у 1644 році в одного з магнатів. Ієремія побудував тут замість старих оборонних споруд нову твердиню, розмістив гарнізон, активно розвивав торгівлю й ремесла. Роменські ювеліри славилися й за межами Вишневеччини, а кількість господарств у місті сягнула 6000; був побудований двір для приїжджих купців. У 11 містах, як Лубни, Ромни, Хорол, Лохвиця, Ічня, Пирятин, кількість господарств перевищувала тисячу, а в п’яти доходила до тисячі (Монастирище, Полтава, Красне тощо). Загалом, як відзначає О.Лазаревський, за І.Вишневецького населення Лубенщини зросло більш ніж удесятеро. А кількість населення “задніпрянських дібр” князя Ієремії зросла на 1646 рік з 4,5 до 230 тисяч осіб, які жили в 30 містах (з них 20 фортифікованих) і численних селах. Значна частина маєтностей І.Вишневецького була осаджена на правах слобід, а, отже, поки що не приносила князеві жодних доходів.



Населення дуже охоче залюднювало ці землі. Мабуть, магнат міг їм забезпечити досить вигідне життя на межі з ордами та напівдикою Московщиною. Все частіше великі володіння Яреми називали не інакше як “Вишневеччиною”. На них заздро поглядали не тільки інші магнати, а й король, опозицію проти якого очолив у Речі Посполитій князь Ярема.



То невже спроби Ієремії побудувати під впливом європейської освіти острівець “просвіщенної Європи” на кордоні з напівазійською Москвою звела нанівець “невдячна чернь”? Питання перетворюється на риторичне.



Досить говорилося про участь Вишневецького у міжмагнатських сутичках. Однак, князь повертав таким чином батьківські землі. Молодий Ярема виявився єдиним, хто зважився збройно відповісти на безчинства досі коронного стражника Самуїла Лаща, улюбленця й правої руки каштеляна краківського, гетьмана Станіслава Конецпольського. До речі, С.Лаща 236 разів засуджували на баніцію і 37 разів позбавляли шляхетського звання, однак той не дуже на це зважав.



Львівський автор Юрій Винничук у гучній статті “Малоросійський мазохізм” (“Пост-поступ”, №44-46, 1993) висунув думку про можливість відродження української держави в формі класичної монархії з князем І. Вишневецьким на престолі. Історик Юрій Рудницький визнає, що “Вишневеччина мала свої особливості, а Ієремія діяв у багатьох випадках як самостійний володар, користуючись законодавчою анархією в Польсько-Литовській державі”. Мабуть польський історик О. Яблоновський мав досить підстав стверджувати, що Вишневеччину радше слід вважати окремим удільним князівством, аніж звичайною магнатською латифундією. Чи був це втрачений шанс (Ю.Винничук), чи занадто нетипове породження магнатської сваволі (Ю.Рудницький)? Зараз однозначно не скажеш.



Судити будь-яку історичну особу категоріями сучасності немає найменшого сенсу, адже вона є породженням свого часу. Як зазначив один з дослідників, “поняття прав людини в 17 столітті не існувало”. І тут втрачає сенс суперечка про те, хто був більш жорстокий – козаки чи шляхта.

[Биовизирь]

То чи був князь ворогом православ’я і насаджувачем католицизму? Це питання не є однозначним. До речі, дані про будівництво Яремою Вишневецьким католицьких костьолів у Ромнах, Лохвиці чи Хоролі видається тепер більш ніж сумнівними. По-перше, це завадило б Ієремії приваблювати нових поселенців у свої маєтності, особливо після придушення селянських і козацьких виступів (до речі, такі бунти придушував наприклад, Острозький). Виявляється, що крім бернардинського кляштора і Михайлівського костьолу, побудованого на честь народження сина Ієремії (майбутнього короля Михайла) в Лубнах, інших католицьких культових споруд на Вишневеччині просто не існувало. Хіба що слід додати культові споруди для іноземців-вояків, майстрів, купців. Натомість точно відомо, що Ієремія неодноразово обдаровував православні монастирі, зокрема Мгарський. Йому не тільки було подаровано село, а й звільнено від податків. За іронією долі ченці монастиря, заснованого на кошти Раїни Вишневецької, взяли активну участь у підготовці в 1637 році погрому Лубен, інспірованого “другом сім’ї” Вишневецьких, промосковськи налаштованим Ісайєю Копинським, на той час скинутим з посади митрополита дядьком І. Вишневецького, Петром Могилою. Однак монахи Мгарського монастиря, викриті у виготовленні пороху для повстанців і засуджені до страти, були помилувані Яремою. А на приватних володіннях Яреми виникали навіть братства – навряд чи це могло бути можливе без згоди князя. Ієремія підтримував цехи, які в задніпровських володіннях князя були православними (на відміну від інших українських земель). Цехи в ті часи були не лише виробничими, а й духовними об’єднаннями при своїй парафіяльній церкві та головною перешкодою єзуїтського нашестя, зазначає історик К. Бочкарьов. Князеві, як розумному керівникові, який бажав, аби люди нормально працювали і давали стабільний прибуток, було зрозуміло, що перетягувати населення ( в т.ч. козаків, які були у нього на службі) у католицьку віру було просто економічно невигідно. Таким чином, князь Ієремія Вишневецький не тільки не провокував релігійну ворожнечу в своїх володіннях, а навпаки, всі його дії свідчать про наявність доброї волі, хоч би навіть з прагматичних міркувань.

До речі, документи Ярема видавав тодішньою українською мовою, хоча й латинкою (або, як її часом називали, “польським діалектом”). До речі, латиницею, писали тоді поряд з кирилицею, так, наприклад, написана нею знаменита “Дума” гетьмана І. Мазепи.



І все ж таки “задніпровська держава” князя досить швидко зазнала краху. Мабуть, насамперед тому, що Ієремія з самого початку залишався для цих країв чужим – зі своїми європейською освітою й вихованням, католицьким віросповіданням і мисленням державницькими категоріями. А своїми діями (хоча цілком законними, з точки зору тодішнього права) під час придушення бунтів князь лише зміцнював його. Не останню роль могла зіграти агітація скинутого П.Могилою митрополита Ісайї Копинського. Можливо Копинський, аби досадити П.Могилі, підігрівав ворожість і підозрілість до його племінника – князя Яреми, до речі через православних монахів.

Зацікавленими в краху князя були і король, на якого князь дедалі менше зважав, і окремі магнати Речі Посполитої, котрі не любили князя Ієремію не лише за гордовиту вдачу, а й заздрили його багатству.

[Биовизирь]

Зі смертю матері Яреми, княгині Раїни (1619 рік) пов’язується переказ про так звану “материнську клятву”, начебто порушену Ієремією. Переказ часто обігрували в українській “народницькій” літературі. Виявляється, був цілком реальний документ від 18 січня 1619 року, даний Раїною у Вишнівці на фундацію Мгарського монастиря. В ньому княгиня записала: “А кто бы міл ту фундацію нашу нарушати и касовати в потомные часы и одыймовати то, що есми надали разъ тымъ святымъ містамъ, або на старожитную благочестивую восточную православную віру нашу наступовати и отміняти хотілъ, теды нехай на німъ будетъ клятва св. отецъ, 318, иже в Никеи и разсудится тотъ со мною предъ маестатомъ Божіимъ”.

За переказом, Ієремія порушив клятву триматися православного сповідання, дану ним у дитинстві помираючій матері. Тим часом немає жодного документального свідчення, чи він дійсно давав таку клятву й за таких обставин. Невідомо, де перебував у цей момент малолітній Ієремія. Та й чи справді міг Ярема пам’ятати клятву, дану у віці шести-семи років? Досліджуючи документи, українські вчені Кирило Бочкарьов і Олександр Лазаревський довели: князь у жодному випадку не порушив заповіту матері, незалежно від того, знав він про нього, чи ні. Навпаки, його дії свідчать про прагнення забезпечити мирне співіснування православних і католиків.



Все ж є речі, які годі раціонально пояснити. Тіло Яреми з-під Паволочі було перевезене до Сокаля, а згодом перепоховане сином в склепі каплиці Олесницьких на Свєнтим Кжижу. Однак проведене у 1980-х роках польськими вченими дослідження решток князя, заперечило їхню справжність. І що найбільш дивне: на сьогодні не збереглося жодної й найдрібнішої речі, пов’язаної з Яремою Вишневецьким. За винятком грамоти з материнським “прокляттям”...



Люди, не розкидайтеся прокляттями, будь-ласка.



http://www.te-ga.com/index.php?prin...e6330bbbbddd94f

[witches]

Держи портрет:

[Биовизирь]

witches вельми дякую )

[witches]

А с материнским проклятием там действительно интересно получилось... Ветка действительно полностью пресеклась на его сыне.